СВІТЛО. ВОГОНЬ. ПОЛІТ. (М. Булгаков)

Відео «Сон крізь вічність» (00.00 – 02.55).

Ведучий 1. Існує давній афоризм, який приписують Гете: щоб пізнати поета, потрібно побувати на його батьківщині. Михайло Опанасович Булгаков народився у стародавньому місті Києві.

Ведучий 2. Та саме по собі паспортне місце народження не так вже й багато означає, якщо людина, яку ми шануємо, не приросла до нього якоюсь часточкою своєї душі і не втілила його у своїх творах. Край, що збагатив нас великим іменем, у сприйнятті нащадків, зростається зі світом образів, які подарував нам письменник.

Ведучий 1. Направду, без Києва у серці Михайло Булгаков не створив би своїх найкращих картин слова. Але і Київ пам’ятає рядки присвячені йому.

Ведучий 2.  «Які ж чудові зірки на Україні! Ось 8 років уже живу в Москві, а все-таки мене тягне на батьківщину. Серце щемить, хочеться іноді скочити в поїзд – і туди… Знову побачити кручі, занесені снігом, Дніпро… Немає красивішого міста на землі, ніж Київ» - писав у щоденнику письменник.

Декламатор. (мовою оригіналу). «Как многоярусные соты, дымился и шумел, и жил Город. Прекрасный в морозе и тумане на горах, над Днепром… И в пять, и в шесть, и в семь этажей громоздились дома. Днем их окна были черны, а ночью горели рядами в темно-синем вечере. Днем с приятным ровным гудением бегали трамваи с желтыми соломенными  пухлыми  сидениями,  по  образцу  заграничных. Со  ската  на  скат,  покрикивая,  ехали  извозчики,  и темные  воротники —  мех  серебристый  и  черный —   делали женские лица загадочными и красивыми.

Сады стояли безмолвные и спокойные, отягченные белым, нетронутым светом. И было садов в Городе так много, как ни в одном городе мира. Они раскинулись повсюду огромными пятнами, с аллеями, каштанами, оврагами, кленами и липами.

Сады красовались на прекрасных горах, нависших над  Днепром,  и,  уступами  поднимаясь,  расширяясь, порою  пестря  миллионами  солнечных  пятен,  порою в нежных сумерках, царствовал вечный Царский сад.»

Ведучий 1. Булгаков не зловживав словами з великої літери. Але два слова він, безумовно, завжди писав з великої літери: Театр і Місто. І коли писав про місто, то мав на увазі лише одне місто на землі – Київ.

Ведучий 2. Він дав йому живий і любовно виконаний портрет у нарисі «Київ-місто».

Ведучий 1. У п’єсі «Біг» генерал Чарнота постійно мріє про Київ, а у відомому романі«Майстер і Маргарита» автор осуджує Поплавського, який заради життя у Москві зрадив своє місто.

Декламатор. (мовою оригіналу). «Снаружи ночь расцветала и расцветала. Во второй половине ее вся тяжелая синева, занавес Бога, облекающий мир, покрылась звездами. Похоже было, что  в  неизмерной  высоте  за  этим  синим  налогом  у царских  врат  служили  всенощную. В  алтаре  зажигали и зажигали огоньки, и они проступали на занавесе отдельными  трепещущими огнями и целыми крестами, кустами и квадратами. Над Днепром с грешной и окровавленной и снежной земли поднимался в черную и мрачную высь полночный крест Владимира. Издали  казалось,  что поперечная перекладина исчезла — слилась с вертикалью, и от этого крест превратился в угрожающий острый меч.

Но он не страшен. Все пройдет. Страдания, муки, кровь, голод и мор. Меч исчезнет, а вот звезды останутся, когда и тени наших тел и дел не останется на земле.

Звезды будут неизменны, так же трепетны и прекрасны. Нет ни одного человека на земле, который бы этого не  знал. Так почему же меч не хотел мира, не хотел обратить свой взгляд на них? Почему? »

Ведучий 2. У Києві пройшли дитинство і юність Булгакова. В 1918-1919 роках у будинку №13 на Андріївському узвозі, що потім отримав назву «будинку Турбіних», він пережив бурі і хурделю громадянської війни.

Ведучий 1. Але і пізніше не раз  повертався до Києва. Був тут в 1923 році під час роботи над «Білою гвардією».

Ведучий 2. І в 1936 році приїздив на гастролі з Художнім театром. За спогадами найстаршого мхатівця Марка Прудкіна і адміністратора театру Федора Михальського, в ці київські дні Булгаков був у піднесеному стані.

Ведучий 1. Він натхненно розповідав про старий Київ, водив акторів вулицями, показував їм будинки, де розгортались дії із п’єси «Дні Турбіних». А одного разу в приміщенні І Київської гімназії на знаменитих сходах зіграв перед ними майже всю сцену, де Олексій Турбін відпускає юнкерів додому.

Ведучий 2.  «Він грав, - згадує Прудкін, - і за Олексія Турбіна, і за його брата Миколу, і за петлюрівців».

Ведучий 1. Оспіваний Київ у романі «Біла гвардія» та п’єсі «Дні Турбіних» - старий, дореволюційний, Київ часів громадянських воєн.

Ведучий 2. Картини життя київської інтелігенції, високі поняття честі, обов’язку, порядності, вірності ідеалам, слову, друзям. Це був час змін, боротьби страстей, непевностей.

Відео уривок з к/ф «Дні Турбіних» серія 3-3 частина 5-7 (00.00 – 07.55)

Ведучий 1. Січень 1939 рік – Булгаков отримує листа із Києва від друга юності Олександра Гдешинського: «Почему-то зима наиболее, по-моему, поэтична и навивает воспоминания… Падает снег и щекочет ласково в лицо. Звенят бубенцы извозчиков… И везде елки. И у вас елка и кто-то поет…»

Ведучий 2. Як повинно було відгукнутися на ці рядки серце Булгакова!

Ведучий 1. Білий сніг у «Білій гвардії», білий рояль у білому кабінеті молодого лікаря у київській квартирі. За будь-яких обставин на столі була білосніжна скатертина…

Звучить романс із к/ф «Дні Турбіних»

Ведучий 2. Промінь світла огортає білий рояль.

Ведучий 1. Рояль і музика. Булгаков виріс в сімї, де панувала музика. Діти засинали під мелодії Шопена, які виконувала на роялі мати Варвара Михайлівна. Михайло також грав на роялі. Він мріяв стати композитором, проте створив єдиний музичний твір – польку, що триває 40 секунд. І сьогодні у київській квартирі-музеї стоїть рояль, на якому лежать розгорнуті ноти Вагнера.

Ведучий 2. Вагнер, улюблений композитор Булгакова, був першим, хто повязав міф із музикою, черпаючи натхнення в німецькій міфології. А ноти «Лоенгріна», світлоносного лицаря вибрані тому, що справжня музика завжди несе людині світло.

Ведучий 1. Саме від Вагнеріани письменник почерпнув велику кількість важливих мотивів – світла, польоту, вогню та всепоглинаючого кохання…

Звучить Вагнер «Лоенгрін».

Ведучий 2. «Рукописи не горять там, де письменник згорає над рукописами» - ця ілюстрація слів, як і його письмовий стіл стали для Булгакова полем бою і привели до трагічного життя і трагічної смерті.

Ведучий 1. У Михайла Опанасовича був вибір – стати лікарем або стати письменником.

Ведучий 2. «Хто творить, не живе без хреста,» - сказав він, коли вибрав свій хрест, відкриваючи три вікна у світ.

Ведучий 1. Перше вікно відкрилося у літературу на початку 1920-х років у Москві альманахом «Відродження», в якому вийшли «Записки на манжетах», «Дияволіадою», виданнями у Польщі та розповідями, що згодом будуть зібрані в «Записки юного лікаря».

Ведучий 2. Друге вікно – його театральне десятиріччя. Навряд чи всі знають, що Булгаков за життя був відомий лише як драматург і автор однієї п’єси «Дні Турбіних». За виданнями того часу можна прослідити історію цієї п’єси та обставини постійного цькування.

Ведучий 1. З листа до Сталіна: «Зробивши аналіз моїх альбомів з вирізками з газет, я побачив у прессі СССР за десять років моєї літературної роботи – 301 відгук про мене. З них: 3 – хвалебних, а 298 - «враждебно-ругательних». Останні ж являються дзеркальним відображенням мого письменницького життя.»

Ведучий 2. В цей час прийшов лист з Ленінграда від Великого драматичного театру про відмову художньої ради у постановці «Мольєра».

Ведучий 1. Одночасно в Москві заборонили п’єсу «Зойчина квартира», і як ехо у рідному місті – Києві прибрали цю п’єсу в театрах. Припинили зйомки на Київській студії кінострічки «Ревізор» за творами Миколи Гоголя в обробці Булгакова.

Ведучий 2. «Усе, що написано за десять років знищено. Залишилося знищити останнє – мене самого.»

Ведучий 1. «К началу весны я совершенно расхворался: начались бессоницы, слабость и страх одиночества. Улиц боюсь, писать не могу, люди утомляю тили пугают, газет видеть не могу… Я стал беспокоен, пуглив, жду все время каких-то бед, стал суеверен.»

Інсценізація «Майстер і Маргарита» (діалог між Майстром та Іваном Бездомним).

§        Дозвольте біля Вас присісти?

§        Але ж як Ви сюди потрапили? Адже на вікнах решітки на замках.

§        Я вкрав ключі і отримав можливість провідувати свого сусіду.

§        Якщо Ви можете виходити на балкон, то Ви можете і втекти… Чи високо?

§        Ні, я не можу втекти. Не тому що високо, а тому, що немає куди. Я надіюсь, Ви не божевільний, бо я не переношу крику страждань, болі, та будь-яких інших криків?

§        Я - поет.

§        Я же мені не таланить. Як Ваше прізвище?

§        Бездомний.

§        Ех, ех…

§        Вам подобаються мої вірші?

§        Зовсім не подобаються!

§        А які Ви читали?

§        Ніяких не читав, ніби я інших читав. Зрештою, я можу прийняти на віру. А Ви вважаєте свої вірші хорошими?

§        Жахливими.

§        Тоді, не пишіть.

§        Обіцяю і клянусь (потискають руки).

§        То чому ж Ви сюди потрапили?

§        Через Понтія Пилата.

§        Неймовірно, який збіг. Рік тому я написав також роман про Понтія Пилата.

Ведучий 2. Із щоденника письменника: «Причина болезни моей мне отчетливо известна – это многолетняя затравленность, а затем молчание.»

Ведучий 1. Проти нього був цілий світ – і він один. Та раптом зимовий вітер відкрив третє вікно – і нізвідки завітало щастя. 10 років немислимого щастя.

Ведучий 2. В лютому Майстер зустрічає Олену Сергіївну, а в травні розпочинає роботу над романом «Майстер і Маргарита».

Ведучий 1. Що ж було відправною точкою для роману?

Ведучий 2. Величезне враження на Булгакова справила містична повість Олександра Чанова «Венедиктов або Достопам’ятні події життя мого». Головний герой повісті мав прізвище … Булгаков. Це і приголомшило Михайла Опанасовича.

Ведучий 1. Було три редакції роману. Вражає ретельність, із якою Булгаков відпрацьовує деталі. За 12 років праці над романом Булгаков довів його практично до досконалості.

Ведучий 2. Цей роман є всеохоплюючим. Він про Бога і нечисту силу; про боягузтво як найбільший гріх людства; про гріх зради; він фантастично смішний і невимовно сумний; він космічний.

Ведучий 1. Але цей роман про вірне та вічне кохання, про яке забули і яке приходить до нас тільки уві сні. І тому хто не живе в любові, не зрозуміє роман.

Ведучий 2. Роман, життя – все переплелося, зрослося, ніби об’єдналися життя і мрія.

Ведучий 1. Роман творила любов. Майстер завершив його й отримав спокій. А його Муза та Вірний Друг залишилась дотримати обіцянки – надрукувати роман.

Виходить Маргарита, читає монолог-звернення до Майстра.

Так, я не добро і не зло. В мені панує дух чогось зовсім незвіданого. Я приховую свої почуття до Тебе, я в них тону. Теплий дощ моїх сліз помирає на холодній поверхні паперу, розмиваючи чорнило. Ще одна сльозинка скотилась із моєї щоки. Моє серце завжди відчуває Тебе, Твій подих, Твої глибокі та сумні очі, ніжний голос та міцні руки. Я зараз наодинці. В мені залишились лише спогади. Знову спогади… Так, я пам’ятаю все: першу зустріч, жовті квіти у моїх руках, дні проведені разом, нічні розмови, поцілунки, прогулянки, мрії, жарти і сни… Там ми і залишили наші почуття у снах, наше все… В минулому. Ти зник.

Пусто. Жити, я боюсь так далі жити. Я все зроблю для Тебе, геть усе. Ти – усе святе та найприємніше, що може лише бути у світі. Я – лише жінка, яка йтиме за Тобою, яка здолає все, щоб бути з Тобою, допомагати та любити Тебе. Ніхто не зможе описати того, що у мені. Я насолоджуюсь тим, що я живу з Тобою, Майстре. У раю без Тебе в пеклі, отримуючи від двох вимірів почуття, які з кожною хвилиною отруюють мене, Богиню та Відьму.

Я сумувала…

Ми скоро побачимося.

Твоя Маргарита.

Фінальна сцена роману (відео).

Ведучий 2. Пам'ять Майстра стала згасати. Хтось відпускав Його на волю, як Він відпустив свого героя. Цей герой пішов у вічність, прощений у недільну ніч, син короля-звіздаря, жорстокий П’ятий прокуратор Іудеї, вершник Понтій Пилат.

Ведучий 1. А зараз ми запрошуємо Вас у віртуальну екскурсію в музей Михайла Опанасовича Булгакова у рідному місті Києві.