Адаптація учнів 5-х класів

ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ОБРАЗУ МАЗЕПИ В ЛІТЕРАТУРІ ТА МИСТЕЦТВІ

Мета:  ознайомити учнів із історією світової «мазепіани», познайомити з образом Івана Мазепи у творах світової літератури та мистецтва, поглиблюючи поняття про романтичного героя; активувати читацький інтерес учнів, розвивати навички дослідницької діяльності, вміння робити висновки та узагальнення, формувати уміння презентувати результати своєї роботи; розвивати творче і логічне мислення учнів, їх творчі здібності; формувати вміння висловлювати власні думки грамотно; досягти високої активності та самостійності, індивідуалізувавши навчання і контроль; виховувати повагу до історії свого народу.

Обладнання: виставка творів європейських романтиків про І. Мазепу та їхні портрети, портрети І. Мазепи, кросворд, «Квадрати Вена», кадри з кінофільму Ю. Іллєнка «Молитва за гетьмана Мазепу», картки-інформатори.

Тип уроку: урок-семінар (урок додаткового читання).

Епіграфи:

Кожна епоха породжує свого героя.

Корейське прислів’я

Людина є таїна. Її треба розгадати, і якщо будеш її розгадувати все життя, не кажи, що згаяв час; я займаюся цією таїною, бо ж хочу бути людиною.            Ф. Достоєвський

Історія не дала йому корони, як він того бажав. Проте поезія обдарувала його, без його відома, королівством, набагато кращим, аніж ті, які має політика… Його супротивники ненавиділи його, проте жінки його любили, церква прокляла його, але поети його оспівали!

Віконт М. де Вогює «Мазепа. Легенди та історія»

…Ти вже ніколи не вмреш. Бо ти безсмертний.

Ю. Іллєнко. «Молитва за гетьмана Мазепу»

Хід уроку

І. Актуалізація опорних знань

1. Розгадування кросворда на тему «Мазепа»

1м	а	з	е	п	и	н	ц	і
			2в	о	л	ь	т	е	р
		3п	о	л	ь	щ	а
				4т	е	р	е	з	а
			5к	а	з	и	м	и	р
				6в	а	р	н	и	ц	я
			7к	а	р	л

1. Назва села, у якому народився Іван Мазепа. (Мазепинці)

2. Французький  письменник,  який  описав  романтичну  історію кохання Мазепи. (Вольтер)

3. Країна,  у  якій  відбувались  події,  описані Вольтером  і Байроном. (Польща)

4. Ім’я дружини графа-воєводи, в яку начебто був закоханий Мазепа. (Тереза)

5. Ім’я короля, при дворі якого служив молодий Мазепа. (Казимир)

6. Назва села, у якому помер Мазепа. (Варниця)

7. Ім’я короля, якому у творі Байрона Мазепа розповів про історію

свого кохання. (Карл)

Ключове слово: назва міста, біля якого військо шведського короля зазнало поразки. (Полтава)

2. Бесіда за змістом поеми Байрона «Мазепа».

- До якого жанру належить твір Байрона «Мазепа»?

- Що вказує на це?

- Коли і де було написано поему?

- Назвіть джерела, використані автором для створення поеми.

- У чому особливість авторської інтерпретації образу Мазепи?

Висновок. Байрон «Мазепа»:

—              монолог-сповідь з вираженням почуттів, руху думок, польоту уяви;

—              «шляхетний злочинець», який кидає виклик суспільству, його законам і моральним нормам, зазнає кари;

—              романтичний герой, що терпить жорстоку поразку, коли, здавалося, стає реальністю мета його життя;

—              невпинний біг «дикого коня» створює образ України, яка постає вільною країною, що повинна рухатися у майбутнє.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності.

Чому ототожнюють поняття література і людинознавство? (Людина – це особистість, якій притаманні суперечності душі: любов-зрада, смерть; влада-свобода. Людина – це велика тайна.)

Чому, на вашу думку, дуже часто можна бачити головними героями художніх творів саме видатних осіб, державних діячів? (Тому що в них можна споглядати більше суперечностей у людині.)

Сьогодні на уроці ми простежимо як зображується в літературі історична постать Івана Мазепи. Постать Мазепи – чи не найвизначніша в українській та всесвітній історії. Митців манила пов’язана з його особистістю легенда, в якій зображено його як романтичного героя любовних пригод. Мазепа в західному світі – постать любовного героя Вольтера або Байрона, а не історична особистість. Як бачимо, ім’я Мазепи було і залишається досить популярним, завдяки низці міфам, легендам і переказам. Звичайно, ми не можемо на одному уроці  познайомитись  з  усіма  творами  мистецтва,  присвяченими  цій легендарній людині, але з деякими познайомимося.

Словникова робота.

Інтерпретація (лат. іnterpretatio – роз’яснюю, перекладаю) – 1) роз’яснення, тлумачення, розкриття змісту чого-небудь; 2) дослідницька діяльність, пов’язана з тлумаченням змістової, смислової сторони літературного твору на різних його структурних рівнях.

Вічні образи – літературні образи, які за глибиною виходять за межі конкретних творів та зображеної в них історичної доби.

ІІІ. Формування нових знань, умінь, навичок.

1.    Повідомлення учня-мистецтвознавця.

Саме загадковість постаті Івана Мазепи привернула до нього увагу багатьох європейських митців.

Гетьман  Іван Мазепа  є найбільш відомим в Європі та Америці представником України. Йому присвячено 186 гравюр, 42  картини,  22  музичних  твори,  17  літературних  творів,  шість скульптур. Серед найбільш відомих творів —

гравюри  І. Мигури, І. Щирського, Д. Галяховського, Л. Тарасевича, М. Бернінгротга;

портрети невідомих художників XVII — початку XVIII ст., що зберігаються в музеях України;

полотна історико-легендарного змісту відомих художників А. Деверія, Ю. Коссака, Л. Булянже, Г. Верне, Т. Жеріко, Е. Делакруа, Є. Харпентера, М. Неримського.

Українська тема, яка зацікавила Байрона, знайшла своє втілення і в творчості європейських композиторів. П. Чайковський зобразив Мазепу в однойменній опері в темних тонах. У Франції була популярною кантата «Мазепа» композитора Пуже. А 1847 року на гастролі до України приїхав геніальний угорський композитор Ференц Ліст, який створив симфонічну поему «Мазепа» і однойменний фортепіанний етюд. В яких Ліст романтизує образ Мазепи, надаючи патетичного звучання.

Ще образ Мазепи у своїх творах висвітлювали такі композитори: П.  Сокальський,  К. Педротті, Ш. Пурні,  Дж.  В.  Гінтонн, Ф. Педрель, М. Гранваль, Ж. Матіас, О. Титов, С. Рахманінов.

В літературі звертались до цієї постаті як українські, так і світові письменники, такі як Вольтер, Дж. Байрон, В. Гюго, Ю. Словацький, О. Пушкін, Ф.  Булгарін,  Г. Асакі,  Б. Лепкий, В. Сосюра та інші.

Висновок. Отже, ціла низка творів не лише в літературі, а й у музиці та живописі, про українського гетьмана складають у європейській культурі так звану «мазепіану». Цим поняттям назвав серію графічних картин, присвячених гетьману України Івану Мазепі, заслужений художник України, лауреат національної премії імені Т. Г. Шевченка Якутович у 2004 році.  (Запис у зошитах.)

2. Повідомлення учнів, які опрацьовували поему В. Гюго «Мазепа»

—       Під безпосереднім впливом поеми Байрона «Мазепа» 1829 року з’явилася однойменна поема Віктора Гюго із збірки «Орієнтації». Більшість  строф  її  першого  розділу  мають  відповідники  в  поемі Байрона, вони інспірувалися її образами й картинами, близькими або й тотожними за фабульним змістом. Та попри це поеми Байрона і Гюго є творами різного змісту й стилю. У поемі Гюго не залишається й сліду від ліричного драматизму Байрона, сюжет переводиться в живописний план  і  об’єктивується. Якщо  в  англійського поета герой  веде розповідь  від першої  особи, що надає поемі характеру ліричної сповіді, то у Гюго розповідь ведеться в  імперсональному епіко-описовому ключі, а герой перетворюється на постійний компонент низки живописних кадрів.

Словом, у поемі Гюго «Мазепа» переважає живописний елемент, який витісняє ліричний. У поемі домінує стихія барв і світла, пластичних образів і форм. Локальні ознаки українського ландшафту й «сліди історії», які зустрічаються у Байрона, в ній зникають. Про те, наскільки приблизно уявляв поет український колорит, свідчить поява в ньому піщаної пустелі з барханами, «схожими на смугасте покривало».

Щось подібне відбувається в поемі Гюго і з образом Мазепи, який остаточно втрачає риси конкретного історичного діяча й міфологізується. Щоправда, в останніх строфах першого розділу говориться про те, що «цей живий труп одного дня стане повелителем племен України», що «його дика велич народиться із його мук» і він «винагородить себе, засіваючи поле мертвими без погребіння», але це говориться на рівні узагальнення, притаманного міфопоетичному герою. Загалом можна стверджувати, що у Гюго відбувається перетворення образу історичного діяча в міфопоетичний символ.

Висновок. Віктор Гюго «Мазепа»:

—              відсутній ліричний елемент;

—              епіко-описова розповідь;

—              відсутній український колорит;

—              немає «історичного діяча».

3. Повідомлення учнів, які опрацьовували поему  О. Пушкіна «Полтава»

— Пушкінська «Полтава» теж пов’язана з поемою Байрона «Мазепа», але ця пов’язаність  специфічна. Власне, вона  є полемікою з Байроном і Рилєєвим, з якими її автор різко розійшовся в трактуванні постаті Мазепи. У  своїй поемі Байрон цілком прихильно ставиться до гетьмана, більше того, його образ поетизується і героїзується, що цілком неприйнятне для Пушкіна. Відверто прагнучи «розвінчати» Мазепу, він удається у своїй поемі до чорних фарб  і різких звинувачень. Бунтівний гетьман постає в його поемі як утілення всіх можливих пороків (їх поетичний каталог подається вже на початку), як  справжнє «исчадие  ада», що не має  в  собі нічого людського. Образи Петра I та Мазепи розміщаються в Пушкіна на полюсах міфічної  вертикалі й наділяються протилежною  векторністю. Образ Петра  I — це напівбожество, на яке не падає жодна тінь.  Зовсім  інша  міфологічна  парадигма  образу  Мазепи,  який пов’язується зі світом зла та мороку й набуває змісту вихідця із потойбічного світу. Пушкін наділяє його демонічними рисами: у нього немає довірливих взаємин з людьми, він самотній, постійно плекає підступні плани й повсюди сіє зло. навіть природа його не приймає та осуджує. Словом, образ Мазепи створювався Пушкіним за неписаним законом політичної міфології, ще однією обов’язковою складовою якої  є репрезентація  опозиційної  сторони як утілення завершеного  зла,  руйнівного  й  історично  безперспективного. Усе це доводить недоречність проведення паралелей між образами Мазепи у Байрона і Пушкіна.

Висновок. Олександр Пушкін  «Полтава»:

—              зрадник;

—              жертва палкого кохання;

—              покараний долею за зраду.

(Довідка.) Серед росіян ХІХ ст.., коли політика вимагала зображувати Мазепу ворогом держави, протилежний образ створив Кіндрат Рилєєв. У Рилєєва Мазепа є особою шляхетною і трагічною: на зраду Петру І він зважився задля добра народу.

4. Повідомлення учнів, які опрацьовували твір В. Сосюри «Мазепа».

— Тривалий час, починаючи з 1929 року по 1960 рік, В. Сосюра працював над твором «Мазепа». Повертаючи із забуття зневаженного царатом гетьмана, поет веде мову про боротьбу за волю і щастя народу:

Я серцем хочу показать

страшну трагедію Мазепи

і в ній, в той час страшний незгоди,

страшну трагедію народу...

...Любив Вкраїну він душею

і зрадником не був для неї...

Він серцем біль народу чув,

що в даль дивився крізь багнети...

Отримавши клеймо «забороненого твору», поема разом із ґрунтовним літературознавчим аналізом лише 1988 року була опублікована в журналі «Київ». цей великий, замислений в епічних вимірах твір ще раз підтвердив ліричний талант В. Сосюри, для якого переживання подій було завжди ближчим за їх осмислення. Поему «Мазепа» В. Сосюра писав тоді, коли його шалено цькували за вірш «Любіть Україну!». Публічно поетові доводилось «каятись» і друкувати такі вірші, що невдовзі склали збірку «Мир».

Володимир  Сосюра,  на  вiдмiну  вiд  своїх  попередникiв,  по-своєму  трактує  постать Мазепи. Не  iдеалiзуючи  його  як  неординарну особистiсть, поет творить, насамперед, художнiй образ, а не полiтичний портрет гетьмана. Вiн намагається розкрити психологiю особистостi Мазепи  i  через  його  образ  пiднести  iдею  державностi України,  її незалежностi. Тому щирiсть  i громадянська мужнiсть у  розмовi  з  читачем  про  найскладнiшi  перiоди  в  iсторiї  України є головними ознаками поеми «Мазепа».

Автор розповідає про причини трагедії Мазепи:

Бо не пiшов за ним народ

Шляхом i радостi й надiї.

не зрозумiв його вiн мрiї...

Та Мазепа не звинувачує своїх спiввiтчизникiв, бо «помиляється й народ, коли немає ще держави» — так пояснює сам поет помилку українцiв.  I в цьому  сам Мазепа вбачає не лише особисту, але й нацiональну трагедiю:

Хiба народу не любив я!

Собi на горе й безголiв’я

не зрозумiв мене народ.

Мазепа до останньої хвилини життя залишається вiрним своїй любовi до народу й України, iм’я якої було останнiм словом на його устах у хвилину смертi: «Прощай, Україно, прощай!».

Iдея  трагедiї пронизує  весь  твiр Сосюри; щоб посилити  її,  автор вдається до опису сну Мазепи, коли той бачить себе маленьким хлопчиком  i  слухає  розповiдь  учительки-черницi  про  Україну. Менi здається, що саме в цьому снi Сосюра найвиразнiше розкрив внутрiшнiй свiт Мазепи: «Я України не забуду, вона для мене як зоря!». I вже далi лунає його життєве кредо:

Ми вiзьмем ворога в клинки

I на кiстках його проклятих

Знов зацвiте Вкраїна-мати!

Весь час звучить у поемі пристрасне зiзнання Мазепи в любовi до своєї України, до своїх спiввiтчизникiв. Але вони «…його покинули в бiдi», не зрозумiли його намiрiв. Сосюра досить принципово пiдходить до оцiнки цiєї трагедiї: вiн доводить, що трагедiю народу, України деякою мiрою спричинив сам гетьман, який не знайшов правильного шляху для досягнення своєї мети, не зрозумiв до кiнця, що царськiй «сталi»  треба протиставити ще  бiльш могутню силу — «гнiв, народний гнiв!». Поет зазначає, що саме «народ останнє скаже слово». Основну думку поеми В. Сосюра висловив так:

Хай про Мазепу спiв мiй лине,

Хоч вiн був пан, серце мав.

За сувереннiсть України

Боровся вiн i в цiм був прав.

Висновок. Володимира Сосюри «Мазепа»:

—              борець за волю і щастя українського народу;

—              художній образ;

—              патріоту України;

—              відсутня тема кохання.

5. Повідомлення учнів, які опрацьовували твір Ю. Словацького «Мазепа»

Юліуш Словацький створив дві драми, в основі яких історія Мазепи: першу — 1834 року, яку сам потім знищив, а другу — 1839 року, і то був єдиний твір поета, поставлений за його життя на  сцені. Драма Ю. Словацького «Мазепа»  заснована на історичних  реаліях. Його  герой, шляхетний, хоч  дещо необачний, був утягнений у похмуру драму, в якій рушійними силами є боягузтво короля, злочинна любов Збігнєва та сліпа ненависть воєводи. Честь не дозволяє Мазепі, який не був сам закоханий, а  став  свідком кохання,  розкрити  всі  обставини  «забороненого кохання», що наражає його на жорстоку помсту магната. У кульмінаційній сцені його за розпорядженням ревнивого воєводи замуровують заживо в глухій кімнаті, але й перед лицем жахливої смерті він не видає  таємниці нещасних  закоханих, яким щиро співчуває. В останню мить його за наказом короля розмуровують і напівмертвого виносять із могили, чим завершується його випробування смертю.

Але  на  героя  чекає  ще  одне  тяжке  випробування —  скачка зв’язаним на дикому коні степами України, яка в метафоричному сенсі є його Голгофою. З сюжетно-композиційного погляду ця сцена видається зайвою, повтором, навіть такою, що порушує жанрові засади драми. Але вона необхідна авторові для остаточного зображення міфічності Мазепи.

Висновок. Юліуш Словацький «Мазепа»:

—              свідок кохання необачний, але чесний;

—              утягнений у похмуру драму;

—              поява релігійно-містичних мотивів.

Отже, тільки з сукупності порівнянь цих однойменних поем ми зрозуміли, що Мазепа йшов усе життя назустріч великим спокусам і небезпекам, здобуваючи в них винятковий досвід і небуденну ясність думки.

Узагальнюючий висновок повідомлень учнів про Мазепу:

-         реальна історична постать;

-         зв'язок з Україною;

-         джерело: легенди та перекази.

6. Аналіз і демонстрація кадрів із фільму Ю. Іллєнка «Молитва за гетьмана Мазепу»:

Про Мазепу зняті 3 художні фільми та 3 науково-популярні. Характеризуючи Мазепу як патріота, мудрого державного діяча, В. Сосюра визначив свою мету так:

Я серцем хочу показать

Страшну трагедію Мазепи

І в ній, в той час страшний незгоди,

Трагедію мого народу.

         На мою думку, цими словами визначається і мета українського кінорежисера та сценариста Ю. Іллєнка, автора двосерійного фільму «Молитва за гетьмана Мазепу». Головним героєм твору є гетьман Мазепа, але, як стверджують критики, у фільмі проглядають іще три персонажі-невидимки, присутні у кожному кадрі: Українська історія, Національна ідея, Біль автора.

Діалог Мазепи з Петром І на тлі Полтавської битви, монологи Мазепи про «переяславські кайдани», Андрусівський «торг», коли «розрубали Україну на дві половини», картини руйнування могили Мазепи радянським маршалом у Бендерах 1945 року не можуть не збудити національної гідності у глядача. Образ вершника, що мчить серед хащі, можна тлумачити і як символ постійної небезпеки, кари за те, що живеш вільним, не хочеш коритися обставинам.

         У фіналі Мазепа кілька разів оживає і вмирає. Це теж символ: Україна помирала і знову оживала. А Іллєнко переконує: відродиться знову.

ІV. Застосування набутих знань, умінь і навичок.

1.    Підсумкова бесіда.

- Визначте поняття «мазепіана».

- Визначте поняття «вічний образ».

- Чи можна стверджувати, що образ Мазепи є одним із «вічних» у мистецтві? (Цей образ надзвичайно поширився в певні культурно-історичні часи на території різних культурних регіонів Європи та функціонує в них протягом тривалого часу – а це ознаки «вічного образу».)

Висновок. Поема Байрона «Мазепа» допомогла образові українського гетьмана досягти рівня «вічного образу» «прометеївського» типу, таких як Жанна Д’Арк, Карл Великий тощо. Такі образи різною мірою міфологізуються в конкретних художніх втіленнях і символізують непідвладність людини обставинам, незламність людського духу.  

V. Оцінювання результатів роботи учнями.

VІ. Домашнє завдання.

Написати твір-роздум «Який пам’ятник я б поставив Мазепі (з білого чи чорного мармуру)».

Підготуватись до виразного читання напам’ять поезій Байрона; намалювати ілюстрації до вивченої поезії.

Михайло Булгаков

СВІТЛО. ВОГОНЬ. ПОЛІТ. (М. Булгаков)

Відео «Сон крізь вічність» (00.00 – 02.55).

Ведучий 1. Існує давній афоризм, який приписують Гете: щоб пізнати поета, потрібно побувати на його батьківщині. Михайло Опанасович Булгаков народився у стародавньому місті Києві.

Ведучий 2. Та саме по собі паспортне місце народження не так вже й багато означає, якщо людина, яку ми шануємо, не приросла до нього якоюсь часточкою своєї душі і не втілила його у своїх творах. Край, що збагатив нас великим іменем, у сприйнятті нащадків, зростається зі світом образів, які подарував нам письменник.

Ведучий 1. Направду, без Києва у серці Михайло Булгаков не створив би своїх найкращих картин слова. Але і Київ пам’ятає рядки присвячені йому.

Ведучий 2.  «Які ж чудові зірки на Україні! Ось 8 років уже живу в Москві, а все-таки мене тягне на батьківщину. Серце щемить, хочеться іноді скочити в поїзд – і туди… Знову побачити кручі, занесені снігом, Дніпро… Немає красивішого міста на землі, ніж Київ» - писав у щоденнику письменник.

Декламатор. (мовою оригіналу). «Как многоярусные соты, дымился и шумел, и жил Город. Прекрасный в морозе и тумане на горах, над Днепром… И в пять, и в шесть, и в семь этажей громоздились дома. Днем их окна были черны, а ночью горели рядами в темно-синем вечере. Днем с приятным ровным гудением бегали трамваи с желтыми соломенными  пухлыми  сидениями,  по  образцу  заграничных. Со  ската  на  скат,  покрикивая,  ехали  извозчики,  и темные  воротники —  мех  серебристый  и  черный —   делали женские лица загадочными и красивыми.

Сады стояли безмолвные и спокойные, отягченные белым, нетронутым светом. И было садов в Городе так много, как ни в одном городе мира. Они раскинулись повсюду огромными пятнами, с аллеями, каштанами, оврагами, кленами и липами.

Сады красовались на прекрасных горах, нависших над  Днепром,  и,  уступами  поднимаясь,  расширяясь, порою  пестря  миллионами  солнечных  пятен,  порою в нежных сумерках, царствовал вечный Царский сад.»

Ведучий 1. Булгаков не зловживав словами з великої літери. Але два слова він, безумовно, завжди писав з великої літери: Театр і Місто. І коли писав про місто, то мав на увазі лише одне місто на землі – Київ.

Ведучий 2. Він дав йому живий і любовно виконаний портрет у нарисі «Київ-місто».

Ведучий 1. У п’єсі «Біг» генерал Чарнота постійно мріє про Київ, а у відомому романі«Майстер і Маргарита» автор осуджує Поплавського, який заради життя у Москві зрадив своє місто.

Декламатор. (мовою оригіналу). «Снаружи ночь расцветала и расцветала. Во второй половине ее вся тяжелая синева, занавес Бога, облекающий мир, покрылась звездами. Похоже было, что  в  неизмерной  высоте  за  этим  синим  налогом  у царских  врат  служили  всенощную. В  алтаре  зажигали и зажигали огоньки, и они проступали на занавесе отдельными  трепещущими огнями и целыми крестами, кустами и квадратами. Над Днепром с грешной и окровавленной и снежной земли поднимался в черную и мрачную высь полночный крест Владимира. Издали  казалось,  что поперечная перекладина исчезла — слилась с вертикалью, и от этого крест превратился в угрожающий острый меч.

Но он не страшен. Все пройдет. Страдания, муки, кровь, голод и мор. Меч исчезнет, а вот звезды останутся, когда и тени наших тел и дел не останется на земле.

Звезды будут неизменны, так же трепетны и прекрасны. Нет ни одного человека на земле, который бы этого не  знал. Так почему же меч не хотел мира, не хотел обратить свой взгляд на них? Почему? »

Ведучий 2. У Києві пройшли дитинство і юність Булгакова. В 1918-1919 роках у будинку №13 на Андріївському узвозі, що потім отримав назву «будинку Турбіних», він пережив бурі і хурделю громадянської війни.

Ведучий 1. Але і пізніше не раз  повертався до Києва. Був тут в 1923 році під час роботи над «Білою гвардією».

Ведучий 2. І в 1936 році приїздив на гастролі з Художнім театром. За спогадами найстаршого мхатівця Марка Прудкіна і адміністратора театру Федора Михальського, в ці київські дні Булгаков був у піднесеному стані.

Ведучий 1. Він натхненно розповідав про старий Київ, водив акторів вулицями, показував їм будинки, де розгортались дії із п’єси «Дні Турбіних». А одного разу в приміщенні І Київської гімназії на знаменитих сходах зіграв перед ними майже всю сцену, де Олексій Турбін відпускає юнкерів додому.

Ведучий 2.  «Він грав, - згадує Прудкін, - і за Олексія Турбіна, і за його брата Миколу, і за петлюрівців».

Ведучий 1. Оспіваний Київ у романі «Біла гвардія» та п’єсі «Дні Турбіних» - старий, дореволюційний, Київ часів громадянських воєн.

Ведучий 2. Картини життя київської інтелігенції, високі поняття честі, обов’язку, порядності, вірності ідеалам, слову, друзям. Це був час змін, боротьби страстей, непевностей.

Відео уривок з к/ф «Дні Турбіних» серія 3-3 частина 5-7 (00.00 – 07.55)

Ведучий 1. Січень 1939 рік – Булгаков отримує листа із Києва від друга юності Олександра Гдешинського: «Почему-то зима наиболее, по-моему, поэтична и навивает воспоминания… Падает снег и щекочет ласково в лицо. Звенят бубенцы извозчиков… И везде елки. И у вас елка и кто-то поет…»

Ведучий 2. Як повинно було відгукнутися на ці рядки серце Булгакова!

Ведучий 1. Білий сніг у «Білій гвардії», білий рояль у білому кабінеті молодого лікаря у київській квартирі. За будь-яких обставин на столі була білосніжна скатертина…

Звучить романс із к/ф «Дні Турбіних»

Ведучий 2. Промінь світла огортає білий рояль.

Ведучий 1. Рояль і музика. Булгаков виріс в сімї, де панувала музика. Діти засинали під мелодії Шопена, які виконувала на роялі мати Варвара Михайлівна. Михайло також грав на роялі. Він мріяв стати композитором, проте створив єдиний музичний твір – польку, що триває 40 секунд. І сьогодні у київській квартирі-музеї стоїть рояль, на якому лежать розгорнуті ноти Вагнера.

Ведучий 2. Вагнер, улюблений композитор Булгакова, був першим, хто повязав міф із музикою, черпаючи натхнення в німецькій міфології. А ноти «Лоенгріна», світлоносного лицаря вибрані тому, що справжня музика завжди несе людині світло.

Ведучий 1. Саме від Вагнеріани письменник почерпнув велику кількість важливих мотивів – світла, польоту, вогню та всепоглинаючого кохання…

Звучить Вагнер «Лоенгрін».

Ведучий 2. «Рукописи не горять там, де письменник згорає над рукописами» - ця ілюстрація слів, як і його письмовий стіл стали для Булгакова полем бою і привели до трагічного життя і трагічної смерті.

Ведучий 1. У Михайла Опанасовича був вибір – стати лікарем або стати письменником.

Ведучий 2. «Хто творить, не живе без хреста,» - сказав він, коли вибрав свій хрест, відкриваючи три вікна у світ.

Ведучий 1. Перше вікно відкрилося у літературу на початку 1920-х років у Москві альманахом «Відродження», в якому вийшли «Записки на манжетах», «Дияволіадою», виданнями у Польщі та розповідями, що згодом будуть зібрані в «Записки юного лікаря».

Ведучий 2. Друге вікно – його театральне десятиріччя. Навряд чи всі знають, що Булгаков за життя був відомий лише як драматург і автор однієї п’єси «Дні Турбіних». За виданнями того часу можна прослідити історію цієї п’єси та обставини постійного цькування.

Ведучий 1. З листа до Сталіна: «Зробивши аналіз моїх альбомів з вирізками з газет, я побачив у прессі СССР за десять років моєї літературної роботи – 301 відгук про мене. З них: 3 – хвалебних, а 298 - «враждебно-ругательних». Останні ж являються дзеркальним відображенням мого письменницького життя.»

Ведучий 2. В цей час прийшов лист з Ленінграда від Великого драматичного театру про відмову художньої ради у постановці «Мольєра».

Ведучий 1. Одночасно в Москві заборонили п’єсу «Зойчина квартира», і як ехо у рідному місті – Києві прибрали цю п’єсу в театрах. Припинили зйомки на Київській студії кінострічки «Ревізор» за творами Миколи Гоголя в обробці Булгакова.

Ведучий 2. «Усе, що написано за десять років знищено. Залишилося знищити останнє – мене самого.»

Ведучий 1. «К началу весны я совершенно расхворался: начались бессоницы, слабость и страх одиночества. Улиц боюсь, писать не могу, люди утомляю тили пугают, газет видеть не могу… Я стал беспокоен, пуглив, жду все время каких-то бед, стал суеверен.»

Інсценізація «Майстер і Маргарита» (діалог між Майстром та Іваном Бездомним).

§        Дозвольте біля Вас присісти?

§        Але ж як Ви сюди потрапили? Адже на вікнах решітки на замках.

§        Я вкрав ключі і отримав можливість провідувати свого сусіду.

§        Якщо Ви можете виходити на балкон, то Ви можете і втекти… Чи високо?

§        Ні, я не можу втекти. Не тому що високо, а тому, що немає куди. Я надіюсь, Ви не божевільний, бо я не переношу крику страждань, болі, та будь-яких інших криків?

§        Я - поет.

§        Я же мені не таланить. Як Ваше прізвище?

§        Бездомний.

§        Ех, ех…

§        Вам подобаються мої вірші?

§        Зовсім не подобаються!

§        А які Ви читали?

§        Ніяких не читав, ніби я інших читав. Зрештою, я можу прийняти на віру. А Ви вважаєте свої вірші хорошими?

§        Жахливими.

§        Тоді, не пишіть.

§        Обіцяю і клянусь (потискають руки).

§        То чому ж Ви сюди потрапили?

§        Через Понтія Пилата.

§        Неймовірно, який збіг. Рік тому я написав також роман про Понтія Пилата.

Ведучий 2. Із щоденника письменника: «Причина болезни моей мне отчетливо известна – это многолетняя затравленность, а затем молчание.»

Ведучий 1. Проти нього був цілий світ – і він один. Та раптом зимовий вітер відкрив третє вікно – і нізвідки завітало щастя. 10 років немислимого щастя.

Ведучий 2. В лютому Майстер зустрічає Олену Сергіївну, а в травні розпочинає роботу над романом «Майстер і Маргарита».

Ведучий 1. Що ж було відправною точкою для роману?

Ведучий 2. Величезне враження на Булгакова справила містична повість Олександра Чанова «Венедиктов або Достопам’ятні події життя мого». Головний герой повісті мав прізвище … Булгаков. Це і приголомшило Михайла Опанасовича.

Ведучий 1. Було три редакції роману. Вражає ретельність, із якою Булгаков відпрацьовує деталі. За 12 років праці над романом Булгаков довів його практично до досконалості.

Ведучий 2. Цей роман є всеохоплюючим. Він про Бога і нечисту силу; про боягузтво як найбільший гріх людства; про гріх зради; він фантастично смішний і невимовно сумний; він космічний.

Ведучий 1. Але цей роман про вірне та вічне кохання, про яке забули і яке приходить до нас тільки уві сні. І тому хто не живе в любові, не зрозуміє роман.

Ведучий 2. Роман, життя – все переплелося, зрослося, ніби об’єдналися життя і мрія.

Ведучий 1. Роман творила любов. Майстер завершив його й отримав спокій. А його Муза та Вірний Друг залишилась дотримати обіцянки – надрукувати роман.

Виходить Маргарита, читає монолог-звернення до Майстра.

Так, я не добро і не зло. В мені панує дух чогось зовсім незвіданого. Я приховую свої почуття до Тебе, я в них тону. Теплий дощ моїх сліз помирає на холодній поверхні паперу, розмиваючи чорнило. Ще одна сльозинка скотилась із моєї щоки. Моє серце завжди відчуває Тебе, Твій подих, Твої глибокі та сумні очі, ніжний голос та міцні руки. Я зараз наодинці. В мені залишились лише спогади. Знову спогади… Так, я пам’ятаю все: першу зустріч, жовті квіти у моїх руках, дні проведені разом, нічні розмови, поцілунки, прогулянки, мрії, жарти і сни… Там ми і залишили наші почуття у снах, наше все… В минулому. Ти зник.

Пусто. Жити, я боюсь так далі жити. Я все зроблю для Тебе, геть усе. Ти – усе святе та найприємніше, що може лише бути у світі. Я – лише жінка, яка йтиме за Тобою, яка здолає все, щоб бути з Тобою, допомагати та любити Тебе. Ніхто не зможе описати того, що у мені. Я насолоджуюсь тим, що я живу з Тобою, Майстре. У раю без Тебе в пеклі, отримуючи від двох вимірів почуття, які з кожною хвилиною отруюють мене, Богиню та Відьму.

Я сумувала…

Ми скоро побачимося.

Твоя Маргарита.

Фінальна сцена роману (відео).

Ведучий 2. Пам'ять Майстра стала згасати. Хтось відпускав Його на волю, як Він відпустив свого героя. Цей герой пішов у вічність, прощений у недільну ніч, син короля-звіздаря, жорстокий П’ятий прокуратор Іудеї, вершник Понтій Пилат.

Ведучий 1. А зараз ми запрошуємо Вас у віртуальну екскурсію в музей Михайла Опанасовича Булгакова у рідному місті Києві.